Життя й творчість Івана Андрійовича Крилова
Іван Андрійович Крилов пройшов сувору школу життя, смог відбити свій досвід у прекрасних байках ставших невід'ємною частиною класичної російської літератури. Втративши батька й годувальника в дев'ять років, Крилов рано вступає в самостійне життя, служить переписувачем у канцелярії закуткової Твері, а переїхавши в Петербург, починає писати п'єси, комічні опери, водевілі й трагедії, видає журнал Пошта Парфумів У своїх творах Іван Андрійович різко критикує кріпосне право й поміщиків, малює розкладання вдач дворянського суспільства. Його п'єси не подобаються театральному начальству своїм критичним змістом, але автор не здається. Йому близькі ідеї Радищева, з яким Крилов спілкувався в літературному кружку; через критичні статті, спрямованих проти найвищої влади, журнал, що редагує Іваном Андрійовичем, закритий, але він починає видавати інший, не менш гострий Глядач. У цьому журналі він надрукував повість Каиб, що розповідає про якогось східного царя, що нічого не вживав без згоди своїх радників. Каиб миролюбний, для запобігання споровши він починав свої мовлення в раді так: Добродії! Я хочу те-те; хто має на це заперечення, той може вільно його оголосити: у цю же хвилину одержить він п'ятсот ударів волячою жилою по п'ятах, а після ми розглянемо його голос (тобто думка). Такою вдалою передмовою підтримував він доконана згода між собою й радою.
Рада Каиба жваво нагадував сучасникам соратників Катерини II, тупоголові й підлі вельможі Каиба Осмашид, Дурсам, Грабилей сильно змахували на російських вельмож, та й вся яскрава й зла картина в його повісті нагадувала сваволю, що панує Вроссии. У сатирі Похвальне мовлення на згадку мого дідуся, під видом прославляння якогось поміщика, Крилов жорстоко знущався із кріпосництва.
Мовлення цю вимовляв дворянин-кріпосник: він у захваті від дарувань дідуся, наприклад, по частині мисливських набігів на селянські поля. Він говорить: Не думайте ж... щоб я виставляв його прикладом в одному полюванні; ні, це було одне з останніх його дарувань; крім цього, мав він тисячу іншому, пристойному й необхідних нашому братові дворянинові; він показав нам, як повинне проживати в тиждень шляхетній людині те, що дві тисячі підвладних йому простолюдинів виробляють у рік; він знамениті подавав приклади, як ці дві тисячі чоловік можна перетнути в рік разу два-три с пользою... Обстановка в Росії напружена внаслідок Французької буржуазної революції. Зухвалість молодого Крилова і його друзів не могла не привернути увагу уряду.
Журнал Глядач закритий, але Крилов з товаришем починає видавати Санкт-Петербургский Меркурій, ще більш різкий і сміливий, чим два попередніх. Незабаром журнал закривають, а Івана Андрійовича виганяють зі столиці як неугодного дворянському уряду письменника. Він змушений жити в провінції в ролі секретар^-приживала. Переміняються царі, пожвавлюється політична життя Крилов вертається в столицю. Тепер він міняє тактику. Його новою зброєю стає байка, тому що в умовах найжорстокішої реакції говорити правду відкрито неможливо.
Він переходить на мову іносказань і алегорій. За кілька років Крилов стає визнаним байкарем. В 1812 році він надходить на службу в Публічну бібліотеку, де проробить 29 років. Літературна діяльність Івана Андрійовича завершилася в 1836 році, в 1844 році він помер Пушкін і Бєлінський високо цінували байки Крилова. Олександр Сергійович називав його істинно російським поетом з лукавством розуму, з насмішкуватістю й мальовничим способом виражатися.
Крилов письменник-реаліст. Він малює у своїх байках всю Росію з Львом царем на чолі, Росію чиновників хабарників і грабіжників; поміщиків тунеядцев і гнобителів. У його байках яскраво показана й Росія селянська, трудова, пригноблена. Байки Крилова не загальні моралі позачасового, внеисторического порядку, а гострі сатири, написані на злість дня У байці Орел і Кріт Крилов розповідає, про те, що цар птахів не захотів прислухатися до скромного голосу Крота й за це поплатився Орел з Орлицею вдвох... И, вибравши гіллястий дуб, високої Гніздо в його вершині стали вити Кріт доповів: Що цей дуб для їхнього житла не годиться Но кстати ли Орлу принять совет из норки... Але один раз, вертаючись із багатим видобутком до пташенят, Орел побачив: Дуб його звалився, И придушило їм Орлицю й дітей...
Байкар жадає від царя людей уваги до голосу народу, що краще, ніж присяжні пануючи, бачить, у чому хвороба держави. Про тунеядцах-дворянах, про трудівників-селян говорить Крилов у байці Собака й Кінь: Звичайно, Кінь відповідала: Твоя правдиве мовлення; Однак же, коли б я не оралася Те нема чого б тобі тут було й стерегти...
Для автора немає питання, хто краще: дворяни й поліцейські (Собака) або селяни, які орють землю У байці Вовк і Ягня перша ж фраза пояснює суть: У сильного завжди неспроможний винуватий И майже афоризмом закінчується: Ти винуватий уже тим, що хочеться мені їсти. Мова Крилова це справді народна, реалістична російська мова. Він користується у своїх байках влучними образними висловами, які зробили його добутку незабутніми, живим джерелом мудрості А ви, друзі, як не сідаєте Все-таки в музиканти не годитеся Це наша класика, що ми повинні знати й пишатися
