Життя пана де Мольера (Михайло Булгаков) Розділ 2

Життя пана де Мольера (Михайло Булгаков)
Розділ 2

Розділ 2. ІСТОРІЯ ДВОХ ТЕАТРАЛІВ

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - У колишньому будинку господарювала й родила дітей Марія Крессе, у новому її перемінила Катерина Флеретт. Що можна сказати про цю жінку? По- моєму, нічочого- ні дурного й ні гарного. Але тому, що вона ввійшла в сім'ю із кличкою мачухи, багато хто з тих, хто цікавився життям мого героя, сталі затверджувати, що Жанові- Батисту малому погано жилося при Катерині

Флеретт, що вона була злою мачухою й нібито саме її, під ім'ям Белини, віроломної дружини, Мольер зобразив у комедії "Уявний хворого".

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - на землі: вона народила Поклену через рік після весілля дочку Катерину, а ще через два- Маргарита.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - став міряти матерії, прибивати що- те гвоздиками, точити ляси з подмастерьями, а у вільний час читати замаслену книжку Плутарха, що залишилася від Марії Крессе.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - очами й пристойними манерами. Ім'я його- Луи, прізвище- Крессе, він покійної Марії рідний батько, отже, Жанові малому він дід.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - де володів прекрасним будинком з усіма вгіддями. По неділях сімейство Покленов звичайно відправлялося в Сент- Уан до діда гостювати, причому в покленовских дітлахів від цих відвідувань залишалися приємні спогади.

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - для Поклена- батька й незабаром викликала його хмурий подив. Виявилося, що дід і онук без пам'яті люблять театр!

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - вулиць

Моконсейль і Французької, де в низькому й похмурому залі Бургонского Готелю грала королівська трупа акторів. У поважного діда Крессе були міцні знайомства серед старшин якогось суспільства, об'єднаного релігійними, але також і комерційними цілями. Суспільство це звалося Братерства Страстей Господніх і володіло привілеєм представляти в Парижу містерії. Братерство саме й побудувало Бургонский Готель, але в той час, коли Жан- Батист був хлопчиком, містерій уже не представляло, а здавало Готель різним трупам.

Отже, дід Крессе відправлявся до старшини Братерства, і шановному шпалерникові і його онукові надавали безкоштовні місця в одній з вільних лож.

У театрі Бургонского Готелю, прем'єром у якому був у той час найвідоміший актор Бельроз, грали трагедії, трагікомедії, пасторалі й фарси, причому найвизначнішим драматургом Готелю вважався Жан де Ротру, великий аматор іспанських драматургічних зразків. Дідові Крессе Бельроз своєю грою доставляв найбільшу насолоду, і онук, разом з дідом, аплодував Бельрозу. Але онукові набагато більше тих трагедій, у яких виступав Бельроз, подобалися бургонские фарси, грубі й легені фарси, запозичені, большею частиною, в італійців і, що знайшли в Парижу прекрасних виконавців, що вільно жонглювали злободенним текстом у своїх смішних ролях.

Так, показав дід Крессе, на горі Поклену- батькові, його синові хід у Бургонский Готель! І от, разом з дідом, коли Жан- Батист був хлопчиськом, і пізніше, разом з товаришами, коли Жан- Батист став юнаків, він встиг переглянути в Отеленні чудові речі.

Знаменитий Гро- Гильом, що виступав у фарсах, вражав Жана- Батисту своїм червоним плоскодонним беретом і білою курткою, що обтягає дивовижний живіт. Інша знаменитість, фарсер Готьє- Гаргюиль, одягнений у чорний камзол, але із червоними рукавами, збройний величезними окулярами й із ціпком у руках, не гірше Гро- Гильома укладав у лиск бургонскую публіку. Вражали Жана- Батисту й Тюрлюпен, невичерпний у вигадці трюків, і Ализон, що грає ролі смішних бабів.

В очах у Жана- Батисту протягом декількох років, вертячись як у каруселі, пролетіли вимазані борошном і фарбою або замаскованими педантами- доктора, скупі старі, хвалькуваті й боягузливі капітани. Під регіт публіки легковажні дружини обманювали буркотливих дурнів чоловіків, і фарсові звідниці- кумоньки торохтіли, як сороки. Хитрі, легені, як пухнув, слуги водили за ніс старих Горжибюсов, старих шкарбунів били ціпками й запихали в мішки. І стіни Бургонского Готелю тряслися від реготу французів.

Подивившись усе, що можна було подивитися в Бургонском Отеленні, одержимі пристрастю шпалерники перекочовували в інший великий театр- Театр на Болоті. Тут панувала трагедія, у якій відрізнявся знаменитий актор Мондори, і висока комедія, кращі зразки якої надав театру знаменитий драматург того часу Пьер Корнель.

Онука Людовика Крессе як би занурювали в різні води: бургонский оздоблений, як індійський півень, Бельроз був слащав і ніжний. Він закочував очі, потім спрямовував їх у невідомі далечіні, плавно змахував капелюхом і читав монологи голосом, що підвиває, так що не можна було розібрати, говорить він або співає. А там, на Болоті, Мондори потрясав громовим голосом зал і із хрипінням умирав у трагедії.

Хлопчисько вертався в будинок батька із пропасним блиском в очах і по ночах бачив у сні буфонів Ализона, Жакмена- Жадо, Филипена й знаменитого Жодле з вибіленою особою.

На жаль! Бургонский Готель і Болото далеко не вичерпували всіх можливостей для тих, хто хворий не виліковною ніколи пристрастю до театру.

У Нового Мосту й у районі Ринку в широчінь і мах ішла торгівля. Париж від її повнішав, гарнішав і ліз в усі сторони. У крамницях і перед крамницями вирувало таке життя, що дзенькало у вухах, в очах рябило. А там, де Сен- Жерменская ярмарок розкидав свої намети, відбувалося теперішнє стовпотворіння. Гамір! Гуркіт! А бруду, бруду!..

- Боже мій! Боже мій! - говорив один раз про цей ярмарок каліка- поет Скаррон. - Скільки бруду навалять усюди ці зади, незнайомі з кальсонами!

Цілий день ідуть, ідуть, товчуться! І міщани, і красуні- мещаночки. У цирульнях голять, милять, смикають зуби. У людському місиві, серед піших, видні кінні. На мулах проїжджають важливі, схожі на ворон лікарі. Гарцюють королівські мушкетери із золотими стрілами девізів на ментиках. Столиця миру, їли, пий, торгуй, рости! Агов ви, зади, незнайомі з кальсонами, сюди, до Нового Мосту! Дивитеся, геть споруджують балагани, завішують їхніми килимами. Хто там пищить, як дудка? Це глашатай. Не спізніться, добродії, зараз почнеться подання! Не пропустите випадку! Тільки в нас, і більше ніде!

Ви побачите чудових маріонеток пана Бриоше! Геть вони гойдаються на помосту, підвішені на нитках! Ви побачите геніальну вчену мавпу Фаготена!

У Нового Мосту в балаганах розташувалися вуличні лікарі, зубодери, мозольні оператори й аптекарі- шарлатани. Вони продавали народу панацеї- засобу від всіх хвороб, а для того, щоб на їхні крамниці звертали увагу, вони придумали чудовий спосіб. Вони входили в угоду із бродячими вуличними акторами, а іноді й з акторами, що влаштувалися в театрах, і ті давали цілі подання, вихваляючи чудодійні шарлатанські засоби.

Відбувалися врочисті процесії, на конях їхали оздоблені, виряджені, що обліпили себе сумнівними, узятими напрокат цінностями комедіанти, вони викрикували реклами, сзивали народ. Хлопчиська зграями йшли за ними, свистіли, поринали під ногами й цим збільшували штовханину.

Грими, Новий Міст! Я чую, як у твоєму шумі народжується від батька- шарлатана й матері- акторки французька комедія, вона пронизливо кричить, і груба особа її обсипана борошном!

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - всезцілювальною кашкою, що одержала назву "орвьетан".

 Обійди навкруги все царство, Краще не знайдеш ліки! Орвьетан, орвьетан, Купуйте орвьетан! 

Буфони в масках захриплими в гаморі голосами клялися, що немає на світі такої хвороби, при якій не допоміг би чарівний орвьетан. Він рятує від сухоти, від чуми й від корости!

Повз балаган їде мушкетер. Його кревний жеребець косить кривавим оком, роняє піну з мундштука. Незнайомі з кальсонами ріжуть дорогу, тиснуться до сідла з пістолетами. У балагані в Контуджи завивають голосу:

 Пан капітан, Купуйте орвьетан! 

- Чуму вас візьми! З дороги! - кричить гвардієць.

- Дозвольте мені коробочку орвьетана, - говорить якийсь що спокусився Сганарель, - скільки вона коштує?

- Пан, - відповідає шарлатан, - орвьетан - така річ, що їй ціни немає! Я соромлюся брати з вас гроші, пан.

- ПРО, пан, - відповідає Сганарель, - я розумію, що всього золота в Парижу не вистачить, щоб заплатити за цю коробочку. Але і я соромлюся що- нибудь брати даром. Отож, извольте одержати тридцять су й подаруйте здачі.

Над Парижем темно- синій вечір, запалюються вогні. У балаганах горять димні хрестоподібні панікадила, у них тануть сальні свічі, смолоскипи завивають хвости.

Сганарель поспішає додому, на вулицю Сен- Дени. Його рвуть за підлоги, запрошують купити протиотруту від всіх отрут, які є на світі.

Грими, Міст!

Джерело: Література Західної Європи 17 століття - Жодле в Бургонском Отеленні не знає, що настане день, коли він буде грати в трупі в цього хлопчиська. Пьер Корнель не знає, що на схилі віку він буде рад, коли хлопчисько прийме до постановки його п'єсу й заплатить йому, що поступово убожіє драматургові, гроші за цю п'єсу.

- А чи не подивимося ми ще й наступний балаган? - розчулено й чемно запитує онук.

Дід коливається- пізно. Але не витримує:

- Ну, так і бути, підемо.

У наступному балагані актор показує фокуси з капелюхом, він вертить її, складає її незвичайним обрізом, мне, шпурляє в повітря...

_{»crosslinked«}