Жорстокі вдачі міста калинова

Твір по літературі: Жорстокі вдачі міста калинова

А. Н. Островський у нарисі <Записки замоскворецкого жителя> <відкрив> країну, <дотепер у подробиці не відому й ніким з мандрівників не описану. Країна ця лежить прямо проти Кремля, по ту сторону Москви-Ріки, отчого, імовірно, і на-зивается Замоскворечье>. Це земля, що живе традиціями сивої старовини, - <темне царство>. Сучасники за відкриття цієї стра-ни назвали Островського Колумбом Замоскворечья. І справді, у своїх п'єсах він викриває <темні> сторони купецького життя

Суспільний підйом 60-х років захопив Островського, і в 1859 році він створив драму <Гроза>, про яку Добролюбов сказав:<Гроза> - без сомненья, самий рішучий твір Островського, взаємні відносини самодурства й безгласності доведені в ній до найтрагічніших наслідків>.

Серед роздолля російської природи, на крутому березі Волги рас-кинувся потопаючий у зелені садів місто Калинов. А за Волгою видніються селища, поля й лісу. <Вид незвичайний! Краса! Душу радується. П'ятдесят років я щодня дивлюся за Волгу й усе надивитися не можу>, - захоплюється Кулигин, глибоко почуваю-щий поетичну принадність рідного пейзажу. Здавалося б, і життя людей цього міста повинна бути гарної й щасливої. Однак бо-гатие купці створили в ньому мир <тупого ниючого болю, мир в'язниць-ного гробової безмовності>. Містечко відоме міцними запорами й глухими заборами, що закували всякий новий прояв життя. Островський критично зображує побут і вдачі купецтва. Всіх жителів міста він ділить на бедних і богатих, гнобителів і угне-тенних. Про вагу життя бідняків міста розповідає Кулигин:<У міщанстві, пан, ви нічого, крім брутальності так бідності на-гольной, не побачите. І ніколи нам, пан, не вибитися із цієї кори! Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше насущного хліба>. А причина вбогості, на його думку, у бессо-вестной експлуатації бедних богатими: <А в кого гроші, пан, той намагається бедного закабалити, щоб на його праці дарові ще більше грошей наживати>. Мандрівниця ж Феклуша вихваляє розжарюй-новскую життя: <В обітованій землі живете! І купецтво все народ благочестивий, чеснотами багатьма прикрашений!> Так зіштовхуються дві оцінки того самого явища. Феклуша - затята захисниця марновірств, втілення неуцтва, користується по-кровительством володарів <темного царства>. Неосвічені жителі міста Калииова слухають Феклушу й вірять неї оповіданням

Уособленням жорстокості, неуцтва, самодурства виявляють-ся Дикої Савел Прокофьевич і Марфа Ігнатіївна Кабанова, купці міста. Кабанова - багата купчиха, удова. У своїй сім'ї вона вважає себе головної, тримає її міцно, дотримує в будинку з- порядки, щожили себе, і звичаї, засновані на релігійні перед-рассудках і Домострої. Тільки й чується з вуст Кабанихи лайка й докори за недотримання віджилих порядків. Жертву свою вона <поедом їсть>, <точить, як ржа залізо>. Добролюбов говорить про неї:<Гризе свою жертву довго й невідступно>. Катерину вона змушує кланятися в ноги чоловікові при від'їзді, лає неї за те, що вона не <виє> на людях, проводжаючи чоловіка. Велить Тихонові бити Катерину, після того як вона зізналася у своєму <гріху>, уважає, що її треба <живу в землю закопати, щоб вона стратилася>. Мовлення владної Кабанихи звучить як наказ. Кабаниха - виразник ідей і прин-ципов <темного царства>. (Вона дуже багата. Про це можна судити по тому, що її торговельні справи виходять ва межі Калинова, з її доручення Тихін їздив у Москву.) Її поважає Дикої, для якого головне в житті - гроші. Кабаниха розуміє, що одні гроші влади ще не дають, іншою неодмінною умовою є по-корность тих, хто грошей не має. Вона хоче вбити в домашніх волю, усяку здатність до опору. Кабаниха лицемірна, прикривається чеснотою й побожністю, у сім'ї - бесчеловеч-ний деспот і тиран, але обділяє нипщх. Тупа, неосвічена, що вважає паровоз <вогненним змієм>, вона оточує себе такими ж мракобісами, як і сама. Її умствен-ние інтереси не йдуть далі безглуздих оповідань бродячих богомо-лок про країни, <де люди все з песьими головами>, де правлять < сул-тан Махнуть турецький> і <султан Махнуть перський>. Приховуючи деспотизм під личиною благочестя, Кабаниха доводить свою сім'ю до того, що Тихін не сміє їй суперечити ні в чому. Варвара із брехати, приховувати й вивертатися. Своєю тиранією вона провадила-до^-вела Катерину до загибелі. Варвара, дочка її, тікає з будинку, а Тихін жалує, що не загинув разом із дружиною: <Добре тобі. Котячи! А я-те навіщо залишився жити на світі так мучитися?> Так, бажаючи сохра-нитка стародавній уклад життя в сім'ї, заснований на загальному підпорядкуванні главі сім'ї, тобто їй, Кабаниха довела неї до розвалу

Але якщо Кабаниха захищає ідеї <темного царства>, те Дикої просто грубий самодур. (І Дикої, і Кабаниха ставляться до <темного царства>. У них дуже багато загальних рис.) Мовлення Дикого грубе й неосвічена. Він нічого не хоче знати про науку, культуру, изобре-тениях, що поліпшують життя. Речення Кулигина поставити громовідвід приводить його в сказ. (Дикої вважає, що гроза - боже предзнаменованье.) Дикої постійно воює, але тільки з тими, хто його боїться або повністю від нього залежить. Домашні ховаються від нього по горищах і підвалам, Борис, племінник, тер-пит його лайка, тому що матеріально залежимо від Дикого. Сама головна риса характеру Дикого - жадібність. Сенс життя Дикого - придбання й збільшення багатства. Для цього він не брезгу-ет ніякими засобами. (Городничему, якому мужики дарують-ся, що їх обраховують. Дикої відповідає: < чиКоштує, ваше високоб-лагородие, нам з вами про такі дрібниці розмовляти! Багато в мене в рік-те народу побуває; ви те зрозумійте: не доплачу я їм по якій-небудь копійці на людину, а в мене із цього тисячі складаються, так воно мені й добре!>) Маючи тисячі, він почуває свою силу й нагло вимагає загальної поваги й покірності

У вигляді Дикого, незважаючи на всю його войовничість, є риси комічного. Кабаниха ж (з її хитрістю, лицемірством, хо-лодной, невблаганною жорстокістю й спрагою влади страшна по-справжньому) - це сама лиховісна фігура в місті. (Дикої прагне грубо затвердити свою владу, Кабаниха ж спокійно затверджує себе, охороняючи все старе, що йде.)

Жителі міста Калинова живуть у постійному страху перед силами природи, перед багатими купцями. У п'єсі велика кількість масових сцен, у яких ми бачимо всіх жителів міста й уз-наймання про їх. Довідаємося, що на бульварі, створеному для них, вони не гу-ляют, до поліпшення життя не прагнуть. Багаті купці тиранять домашніх за високими заборами. Неуцтво калиновцев проявляється в сцені, коли розглядають картину і йде розмова про Литву, що <з неба впала>. Бедним же, за словами Кулигина, гуляти ніколи, тому що в них <день і ніч робота>. Купці ж гра-бят далеких і ближніх, чужих і рідних. <Ограбувати сиріт, родичів, племінників, заколотити домашніх> - такий, за словами Кулигина, секрет помислів багатих жителів міста

Нелюдським вдачам <темного царства> все-таки прийде кінець, тому що нове владно вторгається в життя. Загибель Катерини - виклик <темному царству>, жагучий заклик до боротьби з усім деспотичним укладом життя. Біжать в інші краї Кудряш і Вар-Вару, боротьба нового зі старим почалася й триває. Острів-Ский у цій драмі викрив жорстокі вдачі купецького життя: дес-потизм, неуцтво, самодурство, жадібність. Добролюбов уважав: в <темному царстві> зображене не тільки неосвічене купецтво міста Калинова, але й весь самодержавно-кріпосницький лад Росії. Протест, виражений в <Грозі>, він поширив на всю царську Росію: <Російське життя й російська сила викликані худож-ником в <Грозі> на рішучу справу>.<Гроза> - не єдина п'єса А. Н. Островського, що викриває жорстокі вдачі купецтва, до таких добутків отно-сятся й <Безприданниця>, і <Скажені гроші>, і <Дохідне місце>.