Зміст людського життя полягає в занепокоєнні й тривозі». А. А. Блок

Твір по літературі: Зміст людського життя полягає в занепокоєнні й тривозі. А. А. Блок

У цілому поезія Олександра Блоку сприймається як надзвичайно відверта й щира лірична сповідь, що розкриває щиросердечний мир людини, враженого гранично загострилися в його ^поху суспільно-історичними протиріччями. /

Сполучним початком цієї поезії, крапкою притягання її різних і різноманітних тим служить образ самого поета (або, точніше сказати, ліричного героя), від імені якого йде лірична сповідь. Блок відкритий і прямо, як рідко хто до нього, затверджував у поезії свою літературну особистість, своє "я". Він сам охарактеризував всі свої вірші як розтягся на багато років "щоденник його життя".

Але великий ліричний поет, говорячи про себе й про своєму, завжди говорить за всіх і про загальний. Тому що щирий поет - завжди "луна миру, а не тільки нянька своєї душі", по крилатому вираженню М. Горького. Поезія Олександра Блоку тому й придбала таке потужне й широке звучання, що цей лірик, зумівши відчути й втілити у своїй творчості головне й вирішальне в житті століття - ту боротьбу нового зі старим, котра склала основний зміст історичного процесу, знайшов право говорити вже не тільки від свого ім'я, але й від імені всього свого покоління, від імені тих, кого він назвав "дітьми страшного років Росії":

Породжені в роки глухі

Шляхи не пам'ятають свого

Ми - діти страшного років Росії -

Забути не в силах нічого

Спопеляючі роки!

Безумья ль у вас, надії ль звістка?

Від днів війни, від днів волі -

Кривавий відсвіт в особах є

Час, історія, бура століття, що бушувала навколо Блоку, - от те середовище, у якій народжувалася його велика поезія, і реальне російське життя передреволюційного років завжди просвічує крізь її сюжети, символи й метафори. Тому глибоко прав був Блок, коли один раз, виступаючи перед публікою зі своїми віршами, у відповідь на прохання прочитати "про Росію" він сказав: "Це все - про Росію".

Шлях "серед революцій", пройдений Олександром Блоком, був аж ніяк не легким і не гладким

Ідуть годинники, і дні, і роки

Хочу стряхнути якийсь сон,

Глянути в особу людей, природи,

Розсіяти сутінки часів, -

писав Блок, і саме це становило суть і пафос його напружених ідейних і художніх шукань. Сутінки того часу, коли він жив і писав, часом, безперечно, затемнювали його зір. Але разом з тим саме життя владно переучувало поета, вела його за собою й допомагала йому стряхнути із себе тяготившие його "сни".

У юнацькій ліриці Блоку ("Вірші про Прекрасну Даму") усе овіяно атмосферою містичної таємниці й чуда, що відбувається. Усе в цій ліриці "робко й темно", зибко й мрячно, часом невловимо, тільки "натяк" весняної пісні, тільки клаптик світлого неба, якісь відблиски, якісь "кличі"... І все це - знаки "нетутешніх надій" на всесвітнє "непостижное чудо", на явище Вічної Діви, Прекрасної Дами, "величної Вічної Дружини", " Діви-Зорі - Купини", в образі якої для Блоку втілювався якийсь всеєдиний божественний початок, що долженствует "урятувати мир" і відродити людство до нового, ідеально-зробленого життя

Передчуваю Тебе. Року проходять мимо -

Усе у вигляді одному передчуваю

Тебе. Весь обрій у вогні - і ясний нестерпно. .

И мовчачи чекаю, - тужачи й люблячи...

Входжу я в темні храми, Роблю бідний обряд,

Там чекаю я Прекрасної Дами В мерцанье червоних лампад...

Ця тема очікування й передчуття якихось чудесних змін - пануюча в юнацькій ліриці Блоку. Поет уже й тоді почував неясну тривогу, ловив її "знаки", уже й тоді зауважував, що довкола нього шириться й росте "бура життя" (знаменно в цьому змісті вірш "Гамаюн - птах віщаючи"), але ще страшився цієї бури й намагався вкритися від її в ідеальний мир своєї мрії й фантазії, де немає ні людських сліз, ні борошн, ні крові, а тільки музика, рози, лазур, "посмішки, казки й сни".

Але найбільше істотно, що в інтимний ліричний мир Блоку з кожним роком усе більш наполегливо уривалися враження соціальної дійсності. Мирні сільські пейзажі, на тлі яких розгортався містичний роман поета з його Прекрасною Дамою, витіснялися різко обкресленими, часто фантасмагоричними картинами великого міста (точніше сказати - Петербурга). І от що особливо знаменно: як тільки поет став уважніше, пристальнее вдивлятися в його реальне життя, що оточувало, йому відкрилися її дивовижні контрасти й непримиренні протиріччя - голод голодних і ситість ситих, і в ньому голосно заговорила совість

Вірш "Фабрика", написане наприкінці 1903 року, може розглядатися як крапка повороту на творчому шляху молодого Блоку. В образі когось "нерухливого" і "чорного" поет, уперше безпосередньо звернувшись до соціальної теми, спробував виразити своє, тоді ще неясне, подання про "правопорядок", що прирікає людини на "томління рабьих праць".

Революція 1905 року була глибоко пережита Блоком і зіграла величезну, можна сказати, що вирішує роль у його житті й долі. Вона вивела поета зі стану самоти й споглядальності, у якому він довгий час перебував, показала йому особа швидко мінливого життя, розбудила в ньому почуття кревного зв'язку з народом і свідомість суспільної відповідальності за своє письменницьке діло

На зміну містичним баченням у таємничих храмах приходять реальні, неприкрашені картини людського горя:

Ми зустрілися з тобою в храмі

И жили в радісному саду,

Але от смердючими дворами

Пішли до проклятью й праці

Ми минули все ворота

И в кожнім бачили вікні,

Як важко лежить робота

На кожній зігнутій спині...

Увага Блоку усе більше залучають "нові люди", що піднімаються на арену історії "з тьми льохів", - люди-трудівники, творці завтрашнього дня. У поеті прокидається почуття суспільної активності. Сам він шукає цивільної відваги, "відважної краси" і гнівно викриває тих, хто залишається сліпий і глухий до запитів життя:

Я бачу: ваші діви сліпі,

У юнаків безогнен погляд

Назад! В імлу! У глухі склепи!

Вам потрібний бич, а не сокира!

Блок не щадить і самого себе - за те, що і йому не вистачає відваги, за те, що, щиро вболіваючи про злиденний і бедних, він і хоче й не сміє "убити" -

Помститися легкодухим, хто жив без вогню,

Хто так принижував мій народ і мене!

Хто замкнув вільних і сильних у в'язницю,

Хто довго не вірив вогню моєму,

Хто хоче за гроші позбавити мене дня,

Собачу покірність купити в мене...