Зустріч мандрівників з оболтом — оболдуевим

Твір по літературі: Зустріч мандрівників з оболтом - оболдуевим.

Поміщик був румяненький,

Ставний, присадистий,

Шістдесятьох років;

Вуси сиві, довгі,

Звички молодецькі...

Прийнявши мандрівників за грабіжників, поміщик вихоплює пістолет. Довідавшись же, хто вони й навіщо подорожують, сміється, всідається зі зручностями (подушка, килим, чарка провина) і розповідає історію свого роду. Самий древній предок його по батьку "вовками й лисицями... тішив государиню". Предок по матері - князь Щепкин, що разом з Васьком Гусєвим "намагався підпалити Москву, скарбницю пограбувати думали, так їх стратили смертию".

Оболт-Оболдуев із захватом згадує колишні часи, власних акторів, бенкети, полювання, обсяг поміщицької влади:

Кого хочу - помилую,

Кого хочу - страчу,

Закон - моє бажання!

Кулак - моя поліція!

Він підкреслює, що карав по доброті ("карав - люблячи"), що по святах у його будинок для молитви допускалися селяни. Тепер же поміщицькі будинки руйнують, сади вирубують, ліс крадуть, а замість садиб "расположаются питні будинки":

Напувають народ розпущений,

Кличуть на служби земські,

Саджають, учать грамоті, -

Потрібна йому вона!

Він скаржиться мандрівникам, що його призивають трудитися, а він, проживши в селі сорок років, не може відрізнити ячмінь від жита

Як і у всій поемі, у главі "Поміщик" знайшли своє відбиття класові протиріччя - протиріччя в селянській свідомості, протиріччя між бунтарським духом народу й холопською свідомістю

Крім того, у цій главі назріває питання - чи щасливе народ, що одержав волю? Поміщик Оболт-Оболдуев нещасливий щиро. Ще б, "поля - недопрацьовані, посіви - недосеени, порядку немає сліду!". Як жаль, що минули "часи боярські", коли "дихали груди поміщицька вільно й легко" і коли Оболт-Оболдуев могли розпоряджатися кріпаками

Якщо вдуматися й співвіднести поему Некрасова з тим, що чекає російського селянина в майбутньому, те можна й посперечатися з поетом. Відомо, до чого привела влада жебраків і рабів, як були записані в кулаків і знищені всі міцні "фермери", що привело до того, що Росія змушена купувати хліб за кордоном. Рясні в період старої Русі базари й крамниці нині насичені кепськими продуктами, синтезованими за рубежем, селянства, як такого, практично немає. Той же факт, що в поемі виведені жорстокі самодури, зовсім не говорить про те, що більшість поміщиків і дворян були такими. Навпроти, вони входили в еліту російського народу. Саме дворяни вийшли на Сенатську площу, саме вони були заслані "у глибину сибірських руд", де зберігали горде терпіння. Не п'яне мужиче, не селянське бидло, здатне тільки на криваві бунти, а "князі й графья".

Але ця точка зору досить спірна. У часи Некрасова пафос його поеми був сміливим, новаторським. Поет хотів зрозуміти, чому народ, що одержав волю, нещасливий

Поема не була кінчена. Сім мужиків-мандрівників - символічний образ Росії. У добутку, написаному старанно, як публіцистична стаття, знайшли своє вираження багато соціальних роблем того часу - класові протиріччя ("Поміщик", "Мізинок") протиріччя в селянській свідомості ( народ-трудівник і народ - п'яна, неосвічена юрба) протиріччя між духовністю народу і його неуцтвом (мрія автора про те, що мужик "не мілорда дурного", а "Бєлінського й Гоголя з базару понесе", залишилася мрією: нинішній "мужик" несе з базару Маринину й Доценко упереміш із китайськими ганчірками й самопальной горілкою) протиріччя між бунтарським духом і рабською покірністю (образи Савелія і Якова).